Автомобільне скло – авто вікіпедія.


Автомобільне скло або “лобовий огляд” – історичні події.

Автомобільне скло – історичні факти про винахід цього вкрай важливого елемента – про це поговоримо в статті. Слово «скло» асоціюється з чимось холодним і тендітним, а поєднання «автомобільне скло» вже навіває думки про більш теплий та міцний матеріалі. Перше лобове скло було встановлено на серійний автомобіль у 1927 році, а до 30-х років XX століття в Європі та Америці на машини стали що сили встановлювати і лобові, і задні, і бічні стекла. До цих часів поїздки на автомобілях були небезпечні саме через ризик сильно порізатися звичайними шибками, які ставили на машини.

Автомобільне скло ділиться на два види – одношарові і багатошарові.

Першим було винайдено багатошарове скло, його винахідником був француз Едуард Бенедиктус. Правда, відкриття сталося випадково – під час роботи в лабораторії вчений впустив колбу з хімічними речовинами. Але вона не розбилася об підлогу, а залишилася цілою. Виявилося, що до падіння в ній знаходився рідкий пластик (розчин нітрату целюлози), який після вивітрювання осів на стінках колби у вигляді тонкої прозорої плівки. Ця плівка і не дала розбитися скляній колбі. Бенедиктус зрозумів, яку користь може принести його випадковий винахід. І тут же зайнявся розробкою багатошарового скла. Однак патент на технологію отримання скла «Триплекс» (назва походить від латинського слова «потрійний») він отримав лише в 1910 році, через сім років з дня падіння колби.

Вироблене автомобільне скло було набагато безпечніше звичайного. Але через специфіку технології його виготовлення, вартість цього матеріалу була немаленькою. Крім того, одним з переконань автокомпаній тих років було те, що за безпеку пасажирів і водія повинен турбуватися той, хто сидить за кермом, а зі свого боку компанії пропонували міцні кузова і якісні деталі. До 1930-х років автомобілі не комплектували міцним склом, але багатошаровому склу знайшлося місце в армії – для скління кабін літаків і очниць на протигазах.


У 1940 роках в Америці та Європі було складно зустріти автомобіль зі звичайним стклом, навіть заднім і бічним.

Автомобільне скло

Спочатку найкращим методом виробництва плоского скла був циліндричний. Заготовка у формі циліндра розкочувалася до плоского стану, а потім шліфувалася. Але цей метод в 20-х роках змінився на більш досконалий. З печі витягалося скло у вигляді розплавленої стрічки, після цього воно прокочувалося між азбестовими роликами, а потім шліфувалося і полірувалося. Цей більш сучасний спосіб дозволив збільшити виробництво автомобільного скла та знизити вартість більш ніж у половину. Хоча й такий метод не був досконалий, так як скло виходило нерівним, перегляд через них спотворювався.

Автомобільне скло

Флоат-технології.

Автомобільне скло найкращої якості бул розроблено у 1959 році винахідцем Аластаром Пілкінгтоном за допомогою «Флоат-технології».

Цей метод полягав у тому, що скло у вигляді стрічки з печі потрапляє в герметичну ванну з розплавленим оловом. У цій посудині задана спеціальна атмосфера, яка контролюється хімічними речовинами. Завдяки чому скло виходить рівним навіть без полірування.

Заготовки для багатошарових стекол робляться з листового скла. Форма скла створюється у процесі молліровання. Скло нагрівається до високої температури і викладається на шаблон з металу, де під власною вагою воно приймає форму шаблону. Температура нагріву скла коливається від +650 до +7000 градусів за Цельсієм в залежності від товщини і хімічного складу скла. Скляні шари молліруются попарно, щоб вони ідеально повторювали форму один одного, якщо одне з них розбивається, то разом з ним на переплавку відправляють і його «клона». Після моллірованія ця пара склеюється полівінілбутиральною плівкою. А для остаточного скріплення їх відправляють в автоклав з температурою +1400 градусів і тиском 10 бар.

Автомобільне скло

Загартоване скло.

Загартоване автомобільне скло було винайдено в 1929 році французькою компанією SSG. Загартовування скла здійснювалось наступним чином. Скло розігрівали вище температури розм’якшення (близько +700 градусів за Цельсієм), а потім різко охолоджували повітряними струменями до температури +400 градусів за Цельсієм. У процесі охолодження спочатку остигають верхні шари скла, а при охолодженні внутрішніх шарів виникають залишкові напруги стиску. Ці напруги стиснення і забезпечують термостійкість і механічну міцність скла. Завдяки їм у разі удару скло розпадається на безліч дрібних, але безпечних шматочків. Загартоване скло стає в 5-10 разів міцніше на удар, в 3-4 рази міцніше на термостійкість (при температурах від +40 до +180 градусів) і в 2-3 рази міцніше на вигин.

Пізніше у Європі був введений стандарт з випробування автомобільного скла.

Багатошарове скло фіксують на металевій рамі та кидають на нього з висоти 4 метрів залізну кулю вагою 2,26 кг. Якщо куля пробиває скло наскрізь, то воно неякісне.

Загартоване скло перевіряють за допомогою спеціального шкіряного мішка зі свинцевим дробом вагою 45 кг, його прив’язують до троса і кидають з висоти 1,2 м на закріплене на рамі скло товщиною 4 мм. Крім тестів на ударостійкість, проводяться випробування і на спотворення, пропускання світла, волого- і термостійкість.

З 1950-х років автомобілі комплектували загартованими стеклами, але за вимогами безпеці в Америці лобове скло замінили на багатошарові. А до СРСР ці норми дійшли у 1972 році.

Нові технології по поліпшенню якості скла.

Але й донині вчені винаходять все нові технології по поліпшенню якості автомобільного скла – зменшення шкоди від сонячних променів, поліпшення шумо- і термоізоляції і багатьох інших факторів, з якими щодня стикаються водії та пасажири.

Автомобільне скло

Наприклад, захистом від сонця служить скло з поглинанням (тонування) або відображенням сонячного випромінювання. Відображаюче скло – це багатошарове скло, затоноване за допомогою пофарбованої сполучної ПВБ плівки. Воно здатне впоратися з ультрафіолетовими променями так само, як і тоноване скло, але термопоглощення і протистояння інфрачервоному випромінюванню у нього гірше.

З’єднувальні плівки бувають двох видів – пофарбовані в масі та з пофарбованою поверхнею. Плівка з пофарбованою поверхнею небезпечна осколками при ударі, тому автомобільні виробники воліють перший вид. Дзеркально відображаюче скло “атермальне лобове скло” виготовленне за допомогою напилення окисно-металевих, керамічних або полімерних покриттів на прозору заготовку. Вони добре відображають сонячні промені, ультрафіолет і інфрачервоне випромінювання.

Удосконалення автомобільного скла триває повним ходом, так як автомобільні компанії винаходять все більше моделей із застосуванням скла великих розмірів і панорамним дахом.

Чим більше площа скла, тим більше шансів у сидячих в машині в разі аварії вилетіти в розбитий віконний отвір. А це скорочує шанси на виживання в кілька разів. Тому лабораторії з модернізації автоскла намагаються йти в ногу з виробниками машин, адже при такому величезному виборі на ринку автомобілів велика увага приділяється саме безпеки.